Подивіться в їх очі. Ці чоловіки йдуть у повстанці.

Не «якщо почнеться», а «коли почнеться».

Рішення не спонтанне. Зважували. Готуються серйозно. Їх багато? Посміхаються -- багато.

Колишній спецназівець й дитячий тренер, 19-річний спортсмен і бувалий журналіст, керівник підприємства і студент. І всі ті, хто за кадром, і хто невдовзі стане бойовим побратимом.

Рішучі. Безсумнівні. Відсторонені. Погляди холодять душу.

«Військова спеціальність? Знищення вогневих точок противника у горах», - це найстарший.

«Цінностей не так багато в житті. Дім, родина, країна. Більше немає за що гинути», - це наймолодший. Приїхав з-за кордону на Батьківщину, коли почалось.

Чи готові убити людину? «Щиро сподіваюсь, що цього робити не доведеться... але так, я умію стріляти», - каже один.

Чи уявляють як це? «Чудово уявляю. Не уявляю тільки, як буду з цим жити» - сумно посміхається інший.

Стара фортеця. Мокрий сніг і вітер. Загін повстанців, попрощавшись, зникає у сутінках.

Хто зможе забути цю ранню весну?